КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до лабораторної роботи № 1
з дисципліни
«Технології електронної комерції та Інтернет-маркетингу»
для студентів з галузі знань 12 спеціальностей 122 «Комп’ютерні науки та інформаційні технології» та 124 «Системний аналіз»
Затверджено
на засіданні кафедри інформаційних систем та мереж
Протокол №__ від _____.2017 р.
Львів-2017
Концептуальні засади електронної комерції: Методичні вказівки до лабораторної роботи № 1 / Укл.: В.А. Висоцька. – Львів: Видавництво Національного університету ”Львівська політехніка”, 2017. – 24 с.
Укладачі
Висоцька В.А., к.т.н., доцент
Відповідальний за випуск Литвин В.В., д.т.н., професор
Рецензенти Верес О.М., к.т.н., доцент
Чирун Л.В., к.т.н., доцент
Берко А.Ю., д.т.н., професор
Мета роботи: ознайомитись технологіями електронної комерції.
- Теоретичні відомості
1.1. Загальні поняття електронної комерції
Міжнародна економіка переживає революційні зміни. Починається доба мережевої економіки, яка зробить неможливим існування замкнутих ринків та інформаційного простору в межах однієї держави. Ці зміни сталися протягом останніх 10 років. Інтернет став не лише невичерпним джерелом інформації, а ще доступним засобом зв'язку. Інтернет та системи електронної комерції здатні задовольняти потреби бізнесу, що постійно зростають.
Інтернет-комерція – новий вид послуг, який дозволяє використовувати ґлобальну мережу для ведення комерційної діяльності підприємства за допомогою новітніх інформаційних технологій та сучасних систем електронної комерції.
Електронна комерція – це мережева модель ведення бізнесу, основними елементами якої є можливість отримання інформації, здійснення замовлень, оплати цих замовлень і в деяких випадках навіть одержання замовлень через мережу (наприклад, програмного забезпечення, інформації, баз даних, консультацій тощо).
Особливо активно розвивається модель електронної комерції B2B (business-to- business), котра дозволяє спростити комунікацію між діловими партнерами (завод-постачальник, дистриб’ютор-магазин) і відповідно скоротити витрати. Друга модель - B2C (business-to-consumer) використовується для безпосереднього контакту між торговим підприємством та кінцевим споживачем (онлайновий магазин Amazon com). Один з можливих варіантів такий: якщо ваше підприємство продає багато видів товарів, то резонно створити sell-сайт, котрий буде використаний споживачами продукції. Для прикладу компанія Сisco 84% від загальної реалізації товарів здійснює через Інтернет. У випадку, коли виникає потреба у придбанні товарів у великих кількостях, компанії треба створити buy-сайт. Цей варіант використовують такі компанії, як General Motors, Ford, Chrystler. Використовуючи можливості Інтернету, програмного та інформаційного забезпечення, ці компанії сприяють росту ефективності контрактів зі своїми постачальниками. Класичний спосіб здійснення розрахунків через Інтернет, що застосовується у світі, досить простий і зводиться до використання як інструменту розрахунків кредитних карток. При цьому жодних додаткових підтверджень (крім наявності самої картки і коштів на ній або відкритого кредиту) не потрібно. Як правило, крім реквізитів картки (номер, тип, дата закінчення терміну дії, імені власника), додатково вказується адреса власника картки (зазначена при заповненні анкети на одержання картки в банку) і адреса, на яку має бути доставлено покупку. При цьому зберігається анонімність покупця, що для продавців є практично єдиним серйозним негативним фактором, внаслідок якого ризики такої торгівлі збільшуються (незважаючи на це, потенційні вигоди від неї значно перевищують можливі збитки від анонімності покупців). Щоб придбати товар через Інтернет у розвинутій країні, покупцю достатньо ввести у відповідний розділ Веб-магазину Інтернет-системи електронної комерції найменування (код) товару та номер своєї кредитної картки (розрахункового рахунку в банку). Менеджеру (продавцю) магазину не обов'язково уточнювати наміри покупця телефоном. Кур'єр відразу постачає товар покупцю.
У законодавстві багатьох розвинених країн забезпечення правового режиму електронної комерції через мережу Інтернет залишається основною проблемою, що стримує ґлобальне заміщення реальної торгівлі віртуальною. Навіть за таких умов Європейський Союз, побоючись значного скорочення податкової бази, спричиненого різким зростанням обсягів електронної торгівлі, планує посилити контроль (і передусім податковий) за операціями в Інтернет. В Україні вже практикується два основні способи здійснення платежів через Інтернет. Найпоширеніший – оплата за допомогою банківського переказу (звичайний безготівковий розрахунок). У межах цього способу застосовується варіант із наступною оплатою, при цьому через Інтернет замовляється товар, що доставляється звичайними каналами (пошта, пряма доставка тощо). Після одержання товару знову ж звичайними способами (безготівковий переказ, до каси продавця) здійснюється його оплата. У набагато меншому обсязі та з додатковими застереженнями використовуються пластикові картки (не обов'язково кредитні). Для здійснення таких розрахунків необхідно встановити спеціальне програмне забезпечення. Українські торгівельники (підприємства, які приймають замовлення і одержують оплату за них) віддають перевагу карткам, зареєстрованим банками. При такій реєстрації підприємство підписує з банком договір і одержує спеціальний ідентифікатор (наприклад, ключову дискету, захищену засобами криптографічного захисту, яка серед усього іншого містить таємний ключ для формування електронного цифрового підпису). При використанні даного способу розрахунки здійснюють в такій послідовності:
¨ покупець реєструє свою картку в банку з використанням мережі Інтернет, формує замовлення і визначає спосіб оплати замовлення з використанням картки, підтверджуючи тим самим згоду на здійснення такої оплати;
¨ торгівельний сервер за допомогою використання спеціального програмного забезпечення звіряє дані покупця з базою даних, отриманою з банку-емітента;
¨ у випадку позитивного результату продавець приймає замовлення до виконання і повідомляє про це покупця;
¨ замовлення доставляється покупцю;
¨ при одержанні документа, що підтверджує одержання покупцем товару, продавець повідомляє про це торгівельний сервер, який з використанням даних процесингового центру в подальшому керує здійсненням переказу грошей з рахунка клієнта на користь продавця.
Як бачимо, у цій схемі беруть участь клієнт, продавець (який уклав договір з підприємством-організатором системи), банк-емітент (банк, що видав картку), банк-еквайєр (уповноважений банк, який здійснює первинне опрацювання переказів). Крім цього, в системі задіяні програмно-технічні комплекси (наприклад, процесинговий центр), які здійснюють шифрування (розшифрування) даних і забезпечують безпеку розрахунків. Зазначена схема є досить надійною та вигідною як для продавця, який має ґарантію здійснення платежу, так і для покупця, гроші якого списуються після фактичного одержання товару. Ця схема не є єдиною, оскільки використовуються також способи платежу, які передбачають списання коштів з рахунка покупця без надання документа, що підтверджує одержання ним товару, до фактичного виконання зобов'язань продавцем.
Найневизначенішим є правове забезпечення торгівлі віртуальними товарами, при якій оплата товарів та їх доставка здійснюється через мережу Інтернет. При такій формі торгівлі важкореалізовуваним є підтвердження одержання покупцем таких товарів (програмне забезпечення, інформація, бази даних, консультації, музичні твори тощо), оскільки розписки в їх одержанні взагалі не може бути. При використанні електронних розрахунків через Інтернет не залишається паперових слідів, які свідчать про здійснення угоди, оскільки згідно із законодавством України платіж, не підтверджений документом в паперовій формі (чек, відомість, накладна тощо) не має юридичної сили.
Найпоширенішою формою суперечки є відмова покупця від зробленого замовлення через те, що покупець при замовленні товарів через Інтернет не підписує ніяких документів. Довести наявність у покупця зобов'язання прийняти і оплатити товар досить важко. Основним доказом замовлення вважається наявність договору між замовником і банком (що укладається при одержанні засобів криптографічного захисту електронного підпису), в якому замовник зобов'язується не заперечувати транзакції, підписані його цифровим підписом. Ця умова договору випливає з припущення, що таким цифровим підписом не зможе скористатись третя особа, і що такий підпис однозначно ідентифікує власника картки і, відповідно, його волю щодо укладення угоди. Але, незважаючи на це, таке положення договору має недостатню доказову силу, враховуючи відсутність у законодавстві визначення цифрового підпису, тобто формально однозначної ідентифікації особи при використанні такого підпису не відбувається (замовник фактично залишається анонімним). Тому в цьому випадку електронний продавець може мати відповідні ризики. З метою їх виключення практикується одержання додаткових підтверджень наміру замовника здійснити операцію, наприклад, у формі простого телефонного дзвінка. У випадку, якщо вартість придбаного товару списується з рахунка покупця ще до одержання товару, ризики відмови від товару відразу покладаються на банк, якому псевдопокупець може пред'явити претензію в необґрунтованому списанні коштів. Якщо ж предмету суперечки немає, тобто сторони добровільно виконали угоду (продавець здійснив доставку замовлення, покупець прийняв замовлення і розписався в його одержанні), то угода вважається здійсненою та її виконання не суперечить закону. З точки зору законодавства повноцінна реалізація мережевої моделі ведення бізнесу з іноземними партнерами неможлива, оскільки для здійснення зовнішньоекономічних торгівельних угод у всіх випадках необхідне складання паперового документа. Але Інтернет може допомогти у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Потенційні вигоди від його використання зберігаються за тієї умови, що пошук партнерів здійснюється з використанням мережі, а реальне укладення договорів у паперовому вигляді. Здійснити передоплату нерезиденту в іноземній валюті, використовуючи виключно Інтернет, сьогодні практично неможливо. Комерційні організації звертають все більше уваги на можливості Інтернет як засобу для отримання додаткового прибутку та намагаються використовувати потужний рекламний потенціал ґлобальної мережі; з’являється все більше сайтів, які забезпечують купівлю/продаж товарів та надання послуг. При цьому ділові партнери перебувають в будь-якій точці земної кулі.
1.2. Електронна комерція як складова частина електронної економіки
Електронна економіка – поняття, відмінне від інформаційної економіки (Understanding digital economy) [239]. Термін "інформаційна економіка" означає довготривалу, широку тенденцію до освоєння інформаційних ресурсів та знань задля їх подальшого використання у процесі виробництва та надання послуг. Термін "цифрова економіка" відноситься до найновішої, і, в основному, нереалізованої трансформації всіх сфер економіки завдяки перенесенню всіх інформаційних ресурсів та знань на комп’ютерну платформу з метою їх подальшого використання виключно (там, де це можливо) на цій платформі. Терміни "мережева економіка", "економіка знань" та "інноваційна економіка" не є еквівалентами терміну "цифрова економіка". Термін "мережева економіка" є занадто вузьким, "економіка знань" – навпаки, занадто широким. Інноваційною економіка є завжди, тому термін "інноваційна економіка" не відповідає цифровій економіці. Перехід до цифрової економіки означає інші:
¨ технології та засоби їх реалізації;
¨ структури ринків;
¨ бізнес-моделі;
¨ структури порівняльних переваг;
¨ концептуальні основи законодавства та державної політики [262].
Оскільки повного переходу до цифрової економіки не відбулося в жодній країні світу, і не в багатьох країнах цей перехід помітно відбувається, то американські вчені визначають такий етап розвитку цифрової економіки як "початкову цифрову економіку" (emerging digital economy). На початковому етапі трансформації торкнулися, в першу чергу, бізнес-моделей та ринкових структур. Проте, наприклад, у США та Західній Європі відбулися й помітні зрушення у сфері законодавства. Цифрова економіка сприяє розвиткові всіх сфер світової економіки та лібералізації міжнародних економічних відносин.
Електронна комерція (E-commerce) – це сфера цифрової економіки, що включає всі фінансові та торгівельніі транзакції, що виконуються за допомогою комп’ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з виконанням цих транзакцій (Understanding digital economy) [239]. На сьогодні е-комерція також є найбільш розвиненою і втіленою у життя сферою цифрової економіки. Щоб дослідити економічний та соціальний вплив електронної комерції, перш за все треба дати визначення електронній комерції. Різні джерела по-різному визначають електронну комерцію. У більш вузькому розумінні електронна комерція (e-coomerce) – це торгівля через Інтернет. У широкому розумінні – це ведення бізнесу в ґлобальних мережах. Існує багато визначень електронної комерції (див. Додаток 1). Оскільки ми розглядаємо електронну комерцію як складову частину цифрової економіки, то доцільним буде скористатися наступним визначенням: "Електронна комерція - це бізнес-діяльність, пов'язана з обміном цінностей за допомогою телекомунікаційних мереж" (EITO, 1997). До електронної комерції відносять електронний обмін інформацією (Electronis Data Interchange, EDI), електронний рух капіталу (Electronic Funds Transfer, EFS), електронну торгівлю (E-Trade), електронні гроші (E-Cash), електронний маркетинґ (E-Marketing), електронний банкінґ (E-Banking), електронні страхові послуги (E-Insurance) тощо.
Оскільки в роботі використано американську методологію дослідження електронної комерції, то до електронної комерції треба відносити лише дві галузі електронної комерції: B2B (Busines-to-Busines) та B2C (Busines-to-Consumer). Європейські дослідники виокремлюють ще дві галузі: B2A (Busines-to-Administrarion) та C2A (Consumer-to-Administration). Ці галузі відносять до поняття електронного бізнесу, що ширше за електронну комерцію.
У такому розумінні електронна комерція вже існує майже 30 років, починаючи з тих часів, коли вперше комп’ютерна система Рейтерс почала використовуватися для здійснення операцій на фондових біржах. Але перші продажі товарів через Інтернет були зафіксовані лише 1995 року [265], отже, ґлобального характеру електронна комерція набула лише 6 років тому. Суб'єктами електронної комерції виступають: домашні господарства; фірми; держава; постачальники мережевих послуг (провайдери, електронні платіжні системи (у технічному аспекті) тощо). Основними перевагами електронної комерції є:
¨ оперативність отримання інформації, особливо при міжнародних операціях;
¨ зниження невиробничих витрат (торгівельних витрат, витрат на рекламу, витрат, пов'язаних з сервісним обслуговуванням та інформаційною підтримкою споживачів);
¨ скорочення циклу виробництва та продажів, оскільки відпадає потреба повторного підтвердження інформації і знижується ймовірність помилок при введенні інформації;
¨ значно знижуються затрати, пов'язані з обміном інформацією, за рахунок використання дешевших засобів телекомунікації;
¨ більша відкритість компаній до споживачів.
Електронний бізнес (E-business) – це ведення будь-якої бізнес діяльності в Інтернет. Після появи "електронної комерції", завдяки її швидкій популяризації, багато дослідників відносили до неї будь-яку бізнес-діяльність в Інтернет. Але згодом дослідники почали відокремлювати е-комерцію від електронного бізнесу. Електронний бізнес поняття ширше, е-комерція є складовою частиною електронного бізнесу. Електронний бізнес не такий розвинений, як його складова частина, визначення місця е-комерції в електронному бізнесі є досить проблематичним.
Мобільна комерція (m-commerce) – одне зі словосполучень, які починають все частіше траплятися на сторінках газет/журналів, але широкого вживання ще не набули. Аналогія зі словом e-commerce (е-комерція) не випадкова; за суттю, m-commerce – це її продовження, переклад е-комерції в мобільні форми. Із появою е-комерції стає можливим зробити покупку, виконати оплату, взяти участь в аукціоні, не відходячи від комп’ютера, якщо тільки він підключений до Інтернету. М-комерція робить користувача ще більш незалежним, не прив'язаним до стаціонарних пристроїв, надаючи всі перераховані вище можливості при наявності лише мобільного телефону або кишенькового комп’ютера. Це важливо для ділової людини: часто багато що залежить від миттєво ухваленого рішення, і цьому не повинні перешкоджати такі фактори, як неможливість швидкого оформлення угоди або відсутність доступу до інформаційних каналів. М-комерція здатна надати чимало зручностей, які ціняться всіма власниками мобільних пристроїв. Телефон, зберігаючи всі свої колишні функції, стає ще й засобом ідентифікації його власника, виконує функції кредитної карти і т. ін. Коли людині треба терміново летіти в інший кінець країни, а до вильоту – усього кілька годин, вона встигає замовити собі квиток на літак і відразу його оплатити зі свого мобільного телефону.
М-комерція, відповідно до визначення Lehman Brothers, – це використання мобільних портативних пристроїв для спілкування, розваги, одержання й передавання інформації, здійснення транзакцій через суспільні й приватні мережі. Наведемо найпоширеніші пристрої, що можуть використовуватися для участі в m-commerce:
¨ PDA (Personal Digital Assistant) – портативний кишеньковий комп’ютер (безклавіатурні пристрої типу Palm, пристрої з вбудованою клавіатурою, мініатюрні ноутбуки; основні операційні системи – Palm OS, Windows CE, EPOC; зв'язок з Інтернетом здійснюється через бездротовий модем або за допомогою синхронізації з ПК, підключеним до мережі);
¨ мобільний телефон із функцією WAP або іншим мікробраузером;
¨ смартфон – гібрид мобільного телефону й PDA, що поєднує голосові можливості телефону з функціями опрацювання й передавання даних, таких як пошта, вихід в Інтернет, робота з файлами і т. ін.
Мобільний доступ до Інтернету може здійснюватися за допомогою бездротового модему (зазвичай, в PDA), вбудованого WAP-браузера (телефони, смартфони) або шляхом синхронізації пристрою з іншим, уже підключеним до Інтернету (з персональним комп’ютером, WAP-телефоном). Протокол WAP – результат спільної роботи асоціації WAP Forum, що поєднує виробників пристроїв і технологій мобільного зв'язку, серед яких можна назвати Nokia, Ericsson, Motorola; телекомунікаційних операторів – Deutche Telecom, France Telecom, AT&T; компанії-виробників програмного забезпечення і провайдерів послуг – Microsoft, IBM, RSA, Unwired Planet, Symbian. Мета асоціації – розроблення єдиного відкритого стандарту для обміну контентом між бездротовими пристроями і Web-сервером. Підвищена увага до WAP зумовлена основною причиною: Інтернет і мобільні пристрої є двома дуже перспективними галузями, розроблення стандарту зв'язку між ними – одне з найвагоміших на сьогодні завдань. WAP складається з набору протоколів: WSP (Wireless Session Protocol) – протокол забезпечення обміну даними між клієнтом і сервером; WTP (Wireless Transaction Protocol) – протокол забезпечення виконання транзакцій на основі транспортного механізму запитів і відповідей (request and reply); WTLS (Wireless Transport Layer Security) – протокол для дотримання безпеки; WDP (Wireless Datagram Protocol) – протокол бездротового передавання датаграм. Ілюстрацією процесу обміну даними за допомогою WAP схема, подана на рис. 1.1.
Рис. 1.1. Архітектура мережi WAP
Інформація передається між WAP-клієнтом і Web-сервером. Як WAP-клієнт виступає звичайний мобільний WAP-телефон. За допомогою програми-мікробраузера скеровується запит мережею бездротового доступу, що приймається WAP-шлюзом. WAP-шлюз, у свою чергу, направляє URL-запит, використовуючи протокол HTTP, до потрібного Web-вузла, запитувані Web-сторінки мають бути написані мовою WML (Wireless Markup Language). Web-вузол формує відповідь у форматі WML, передає його на WAP-шлюз, і вже звідти, у двійковому форматі, запитана інформація передається на мобільний телефон клієнта. Поряд з деякими природними незручностями й обмеженнями, пов'язаними з можливостями самих пристроїв, основним недоліком WAP є слабке дотримання безпеки передавання даних. На думку фахівців компанії Diversinet, протокол бездротового зв'язку WAP має кілька серйозних недоліків у системі безпеки. У поточній версії WAP не вистачає елементів аутентифікації, авторизації й перевірки угоди, що не дозволяє домогтися необхідного рівня безпеки в застосуваннях. Очікується, що новий стандарт WAP вирішить деякі проблеми, оскільки буде підтримувати шифрування з відкритим ключем за стандартом PKI, цифровий підпис і динамічну проксі-навіґацію.
Зараз пропускна здатність наявних мереж невелика. У чинних стандартах CDMA, TDMA і GSM вона не перевищує 19,2 Кбіт/с. Звичайно, така швидкість занадто мала для повноцінного обміну інформацією і є серйозною перешкодою поширенню м-комерції. Очікується, що почнеться масове використання технології GPRS, що дозволяє збільшити цю швидкість до 115 Кбит/с. Всі пристрої GPRS перебувають у постійному віртуальному з'єднанні з мережею при вільній телефонній лінії. Канал резервується тільки тоді, коли треба передати дані. При використанні GPRS абоненти оплачують тільки обсяг переданої інформації при роботі з e-mail, Інтернет або базами даних. Розвиваються технології, здатні істотно розширити можливості мобільних пристроїв. До них відносяться, наприклад, GPS (Global Positioning System) – визначення місцезнаходження людини, Bluetooth – радіо-технологія передавання даних на не дуже великі відстані (на сьогодні – до 10 метрів). Технологія Bluetooth дозволяє з'єднувати між собою різні пристрої без дротів. Головне, щоб пристрої мали вбудований мікрочип Bluetooth. Допускаються і з'єднання один-до-одного, і один-до-багатьох. М-комерція має значний потенціал, цілий ряд додаткових можливостей ведення бізнесу:
¨ повсюдний доступ;
¨ відсутність багатьох обмежень e-commerce – щоб одержати пошту, прочитати необхідну інформацію, купити, не треба перебувати поруч із комп’ютером або Інтернет-терміналом;
¨ локалізація – такі технології, як GPS (Global Positioning System), дозволяють одержати доступ до інформації, що відноситься саме до заданого реґіону, наприклад, пропозиції про купівлю товару у прилеглих магазинах;
¨ персоналізація – телефон є персональним пристроєм, за яким можна ідентифікувати власника (у програші залишаться компанії, що розсилають повідомлення без орієнтації на окремих/групи покупців).
¨ Відзначимо й істотні недоліки м-комерції:
¨ обмеження, пов'язані із пропускною здатністю мереж і видом самих пристроїв (мережі третього покоління обіцяють пропускну здатність, порівнянну із пропускною здатністю провідного Інтернету із введенням у комерційну експлуатацію мереж GPRS);
¨ розміри екрана (зі збільшенням екрана мобільного телефону, поліпшенням його технічних характеристик, він однаково залишиться маленьким. Не надто зручним буде й набір тексту. Однак ніхто не заперечить безсумнівної переваги використання телефону в таких ситуаціях, як реєстрація в аеропорті, використання як кредитної карти при купівлі, тобто там, де ці незручності не відіграють істотної ролі. Таких недоліків можна уникнути, використовуючи телефон у парі з ноутбуком або кишеньковим комп’ютером).
Досить широкий клас формують мобільні банківські послуги. Піонером у сфері фінансових послуг став банк MeritaNordbanken, що запропонував мобільні платежі по рахунках ще 1992 року. Сьогодні найбільшим мобільним банком у Європі за числом користувачів вважається англійський The Woolwich, що дозволяє клієнтам перевіряти свій баланс, переглядати зроблені транзакції, платити по рахунках, робити грошові перекази за допомогою мобільного телефону. У США лідерство належить таким брокерським фірмам, як E*Trade, Fidelity, DLJ Direct і Ameritrade, що пропонують торгівлю акціями через бездротові мережі AT&T Wireless, Spring PCS і Palm.net. Ситуація складається таким чином, що американські банки вже всерйоз зайнялися розвитком своїх мобільних сервісів. Для деяких європейських країн надання банками мобільних послуг стає умовою конкурентоспроможності. На думку Durlacher [260], німецькі фінансові інститути, які в найближчі роки не інтеґрують системи мобільного банкінґу, ризикують бути витиснутими з ринку. Аналітики Durlacher вважають, що Німеччина, де завжди був надлишок банків і недостача сервісів, є ідеальним місцем для розвитку мобільних фінансових операцій і бачать країну найбільшим ринком бездротових послуг. У фінансових інститутів уже з'являються серйозні конкуренти, з якими треба рахуватися. Стриманість банківських організацій в області електронних платежів уже привела до того, що лідером цього сеґмента ринку стала компанія CheckFree, провайдер фінансових послуг е-комерції, ПЗ і родинних продуктів. Крім того, загрозою для банків є також і група SIMalliance, у яку ввійшло кілька компаній-розроблювачів застосувань для SIM-Карт, які використовуються в мобільних телефонах. У тих країнах, де Інтернет ще не набув належного розвитку, замість онлайнових банківських послуг розвиваються саме мобільні банківські послуги (арабські країни). На ранніх стадіях розвитку ринку мобільних банківських послуг (див. рис. 1.2) власникам мобільних пристроїв пропонувалися інформаційні послуги: перевірка балансу рахунку і виконаних транзакцій, доступ до котирувань. Зараз вже розповсюджені послуги оплати по рахунках, грошові перекази.
Рис. 1.2. Еволюція послуг M-commerce.
Одним із перспективних напрямів є мобільні брокерські послуги (див. рис. 1.3). Приміром, нова служба дозволяє клієнтам Barclays Stockbrokers одержати доступ до цін на акції та укладати угоди на біржах Великобританії. Розроблення цієї служби, починаючи від створення концепції і закінчуючи технічним втіленням, забезпечила компанія Accenture (колишня назва - Andersen Consulting). Користувачі мобільних послуг можуть через свої телефони одержати доступ до ІС Barclays Stockbrokers, що безперевно відслідковує ситуацію на ринку та повідомляє про найвигідніші ціни. Загалом, однією з головних сильних сторін м-комерції є персоналізація, можливість вибудовування відносин з кожним окремим клієнтом. Пропонуючи брокерські послуги, компанії повною мірою скористалися цими перевагами. Фахівці аналітичної компанії IDC стверджують, що для брокерських фірм, які обслуговують приватних інвесторів, пропозиція доступу до своїх послуг через пристрої мобільного зв'язку є об'єктивною необхідністю [260]. У сфері інвестицій, на думку аналітиків, мобільний Інтернет-доступ є основною цінністю скоріше як засіб персоніфікації надаваних клієнтові послуг, ніж як засіб залучення нових клієнтів і одержання великого прибутку. Як результат, бездротові пристрої стають основним каналом взаємин з найціннішими для компанії клієнтами.
Осторонь від фінансових послуг є мобільні платежі. Вони є основою м-комерції, і ситуація на цьому ринку безпосередньо залежить від ступеня їхнього розвитку і поширення. Мобільні платежі поділяють на два класи: карткові й безкарткові. Перший спосіб полягає у використанні мобільного телефону разом із традиційною банківською дебетовою та кредитною карткою. Так, у червні 2000 року компанія France Telecom Mobiles запропонувала систему мобільних платежів під назвою "Paiement CB sur mobile". Покупець, замовляючи товар телефоном, через деякий час одержує текстове повідомлення з ціною обраного товару. Для здійснення платежу покупець повинен вставити кредитну картку в телефон, ввести пароль і відіслати запит у банк, щоб гроші з рахунку покупця були перерахоні на рахунок продавця. Ця ініціатива не є надто успішною. Двохслотові телефони, необхідні для зчитування інформації із кредитної карти, досить громіздкі та незручні. Карткові мобільні платежі пропонують високий ступінь безпеки, однак мають один серйозний недолік – вимагають наявності спеціального двохслотового телефону. У той же час, безкарткові платежі більш ефективні, але не ґарантують належного рівня безпеки.
(Для ознайомлення з повним текстом статті необхідно залогінитись)