МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до лабораторної роботи № 2
з дисципліни ”Алгоритмізація та програмування”
для студентів спеціальності 122 ”Комп’ютерні науки”
Затверджено
на засіданні кафедри інформаційних систем та мереж
Протокол №__ від _____.2018 р.
Львів-2018
Основні поняття програмування: Методичні вказівки до лабораторної роботи № 2 / Укл.: В.А. Висоцька. – Львів: Видавництво Національного університету ”Львівська політехніка”, 2018. – 23 с.
Укладачі Висоцька В.А., к.т.н., доцент
Відповідальний за випуск Литвин В.В., д.т.н., професор
Рецензенти Верес О.М., к.т.н., доцент
Берко А.Ю., д.т.н., професор
Ришковець Ю.В., к.т.н., старший викладач
Мета роботи: ознайомитись із основами програмування на мовi Сі.
1. Теоретичні відомості
1.1. Історія розвитку мови С
Мова програмування С була розроблена у 1972 році працівником компанії AT&T Bell Laboratories, фахівцем із системного програмування Деннісом Рітчі. Спочатку вона розроблялась як мова для операційних систем, зокрема, для Unix, але згодом отримала широке розповсюдження.
У 1978 році опублікована перша специфікація мови програмування С. Широке використання мови С на комп’ютерах різних апаратних платформ призвело до появи різноманітних варіацій цієї мови, що зумовило потребу її стандартизації. У 1983 Американський Інститут Стандартів (ANSI) сформував Технічний Комітет для створення стандарту мови С, у 1989 році вийшов перший стандарт цієї мови, а в 1990 році цей стандарт адаптовано до вимог Міжнародної організації стандартизації ISO [51]. Похідними від мови С є мови програмування C++, C#, а також Java, Scala тощо.
Програмування на мові С, здійснюється шляхом звернення до бібліотечних функцій та написання користувацьких функцій. Серед основних переваг мови С виділяють такі:
- кросплатформність;
- компактність та універсальність коду;
- швидкість виконання програм;
- гнучкість;
- висока структурованість.
Мова С часто використовується для системного програмування, тобто розробки компіляторів, трансляторів, операційних систем, систем керування базами даних, мікроконтроллерів тощо.
1.2. Структура програми
У загальному випадку програма мовою С має таку структуру [2]:
- Коментар про призначення програми.
- Підключення бібліотек.
- Визначення препроцесора (констант, макросів тощо).
- Оголошення прототипів функцій.
- Оголошення глобальних змінних.
- Визначення головної функції.
- Оголошення локальних змінних.
- Виклик функцій.
- Оператори.
- Визначення інших функцій.
Коментарі використовуються для пояснень і для тимчасового “вимкнення” певного фрагмента програми під час її відлагодження. Жодних дій вони не виконують, тому що ігноруються компілятором.
Коментарі бувають одно- та багаторядкові. Однорядкові коментарі позначаються двома символами “//” зліва перед текстом коментаря:
// Текст після символа і до кінця рядка є коментарем
Багаторядкові коментарі записуються між символами “/*” (початок коментаря) та символами “*/” (кінець коментаря):
/* Коментар до програми
може займати
кілька рядків */
Основні функції мови С визначаються в системних бібліотеках і описуються в заголовних файлах (табл. 2.1). Список заголовних файлів визначений стандартом мови.
(Для ознайомлення з повним текстом статті необхідно залогінитись)