06. Розділ 4 (2009 р.)

Розділ 1. Комерційний контент і контент-комерція

1.  4.1. Ринок інформаційних послуг у сфері електронної комерції

4.1.1. Інтернет-ринок інформаційних послуг

Сучасний етап розвитку Інтернет-економіки обумовив зростання потреб в інформації, яка все більше відіграє роль виробничого фактору та стратегічного ресурсу, і розвиток нових форм інформаційного обслуговування. Документована інформація, підготовлена відповідно до потреб користувачів Інтернет-послуг і призначена/застосовується для їх задоволення, є інформаційним продуктом. Дії суб’єктів щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами – інформаційна послуга. Ринок інформаційних послуг – сукупність економічних, правових, організаційних і програмних відносин з продажу і купівлі інформаційних продуктів та послуг (ІПП), які складаються між постачальниками і споживачами. Інтернет-ринок ІПП характеризується, з одного боку, попитом громадськості, господарських підприємств і державних установ, а з іншого боку, пропозицією послуг державних установ, підприємств із змішаним капіталом та приватних. Діяльність приватних інформаційних фірм регулюється попитом і ефективністю пропозиції. Розвиток і надання ІПП (дослідження, розроблення і консультування, які фінансуються державою), відбувається за межами пропозиції/попиту, керованих Інтернет-ринком. Інформаційні служби державних установ намагаються орієнтуватися на наявний попит, який не становить інтересу для приватних інформаційних підприємств. Державний сектор не є конкурентоспроможним через централізоване керування, відсутність розвинутої системи зв’язку зі споживачами й іншими учасниками е-бізнесу. Змішаний сектор надає користувачам широкий спектр ІПП і гнучко реагує на зміни попиту. Основні споживачі інформації відрізняються завданнями, які вирішуються з використанням ІПП. Підприємства вдаються до цих послуг з метою оптимізації керівничої діяльності, розроблення торгово-економічної стратегії і довгострокових програм розвитку виробництва. Об’єктивне зростання інформаційних потреб пов’язане із загальним підвищенням складності керування і необхідністю обґрунтовано аргументувати запропоновані заходи, користуючись інформацією прогнозного характеру. Споживачами більшості видів ІПП є безпосередні споживачі і спеціалізовані інформаційні органи, для яких ці послуги виступають предметом праці і напівфабрикатом при підготовці власних ІПП в середовищі Інтернет-ринку [271].

4.1.2. Сучасні тенденції розвитку сфери інформаційних Інтернет-послуг

Інформація є важливим фактором виробництва, як земля, праця і капітал. На сучасному етапі для інформаційного забезпечення, включаючи сферу міжнародного і зовнішньоекономічного прогнозування, характерні такі особливості (див. рис. 4.1):

• значне збільшення попиту на інформацію в умовах уповільнення темпів економічного розвитку, погіршення становища на світових ринках і загострення конкурентної боротьби; багато фірм почали відчувати нестачу інформації для керування діяльністю віртуальних підприємств, визначення ринкової стратегії, розроблення довгострокових програм, вибору перспективних напрямів виробництва і збуту; підвищення попиту на інформацію викликане ускладненням структури керування Інтернет-компаніями, необхідністю прийняття ними аргументованих рішень на основі прогнозованої інформації;

• впровадження принципово нової технології на базі швидкого розвитку електронно-обчислювальної техніки;
• швидке розширення програмного забезпечення, що складає базу нової технології в ІС електронної комерції.

З появою нового, складнішого та ефективнішого ПЗ вартість технічних засобів і програмування зростає, причому витрати фірм на розроблення і впровадження ІС електронної контент-комерції перевищують витрати на придбання електронно-обчислювальної техніки.

Важливим аспектом функціонування Інтернет-ринку ІПП є діяльність компаній – власників/посередників сховищ даних. Власниками інформації є видавничі і дослідні організації, що володіють могутньою фінансовою і технічною базою, мають філії і мережу клієнтів. Власники інформації одержують від своїх філій, клієнтів і з інших джерел дані, які опрацьовують, зберігають і на комерційній основі передають посередникам. У зв’язку зі зростанням обсягу інформації складнішим питанням для власників є вибір техніки і методів опрацювання, збереження масивів даних та пошуку, для вирішення якого створюється спеціальне ПЗ (рис. 4.2). В інформаційний Інтернет-ринок входять: ділова, правова, екологічна, медична, спеціальна (фахова) і масова споживча інформація (рис. 4.3 а). Інтернет-ринок ІПП підкоряється загальним законам конкурентної боротьби між сотнями тисяч суб’єктів, що взаємодіють на цьому ринку. Ринок ІПП е-комерції поділяється на (рис. 4.3 б): глобальний (загально планетарний); міжнародний (групи країн); національний (засоби масової інформації – ЗМІ); регіональний (ЗМІ у визначеному регіоні); локальний (місцеві ЗМІ: газети, журнали); точковий (інформаційні мережі в навчальних закладах, наукових установах, бібліотеках, музеях тощо).

Приблизно ¾ світового Інтернет-ринку ІПП припадає на операції п’яти економічно найбільш розвинених країн [7]. При цьому частка США на світовому Інтернет-ринку ІПП складає понад 50%, що значно більш за частку цієї країни у світовій Інтернет-торгівлі (12%). На другому місці перебуває Японія, обсяг операцій купівлі-продажу ІПП якої у 2006 році наближався до 10% світового ринку. Третє місце посідає Великобританія. У всіх перерахованих країнах основу ринку складають власне ІПП. Найдинамічнішою частиною світового інформаційного Інтернет-ринку є сектор ділової інформації, що включає інформацію про окремі товарні Інтернет-ринки і Інтернет-ринки конкретних країн [271].

4.1.3. Причини впровадження систем електронної контент-комерції

Е-технології, Інтернет-комунікації суттєво розширили сфери використання е-засобів і поклали початок розвитку принципово нового напряму – електронного контент-бізнесу. Найбільш прогресивною складовою електронного контент-бізнесу є електронна контент-торгівля (e-com). Високі темпи і вражаючі масштаби розвитку електронної контент-комерції у світі зумовлені сукупністю чинників економічного, соціального, електронно-технологічного, організаційно-правового характеру. Відокремимо три найсуттєвіші:

1. лібералізація економічної діяльності і глобалізація економіки – вільне переміщення капіталу, товарів, послуг, технологій, інформації;
2. мультифункціональність Інтернету – постійне оновлення ресурсів, інструментаріїв, комп’ютерних технологій в Інтернеті зумовлює перспективність і надає універсальний характер цій мережі, суттєво розширює всі сфери бізнесу, особливо комерційного; Інтернет надійно забезпечує окремі комерційні операції та всі стадії комерційного процесу;
3. доступність і ефективність електронної контент-торгівлі – доступна для широкого кола суб’єктів ринку в організаційно-технічному та фінансово-економічному плані; відрізняється високою ефективністю і окупністю витрат.

4.1.4. Стандарт CMIS – принципи доступу до контенту підприємства

На конференції Momentum 08 у Празі стандарт CMIS (Content Management Interoperability Services), що визначає принципи доступу до контенту підприємств, репрезентував Размік Абноус, директор з технологій підрозділу EMC Content Management and Archiving [261, 266-270]. Абноус входив у першу команду проектувальників, що створила платформу Documentum. Із 1991 року він є архітектором сервера Documentum Server, брав участь у розробленні Documentum 4i eBusiness, під його керівництвом створювали Documentum 5 і всі подальші версії. До приходу у Documentum він працював в Digital Equipment і Ashton-Tate. Зараз Абноус керує процесом розроблення стандарту CMIS. Діяльність, пов'язана із стандартизацією, йому добре знайома: він член ради директорів Організації із вдосконалення стандартів структурованої інформації (Organization for the Advancement of Structured Information Standards, OASIS).

Можна навести приклади того, як прийняття галузевих стандартів прискорювало прогрес, а відсутність – гальмувала. У теперішньому вигляді робота зі стандартизації далека від досконалості [261, 266-270]. Кількість стандартів явно надлишкові, вони нерідко перетинаються, але в той самий час ряд областей, зокрема область керування контентом підприємства (Enterprise Content Management, ECM), позбавлені потрібних стандартів. Процес прийняття стандартів уповільнений через відсутність належної освіти спеціалістів і обізнаності. CMIS покликаний зіграти роль, аналогічну до тієї, яка з 1986 року належить мові структурованих запитів SQL. Але на відміну від свого попередника він орієнтований не на прості дані, а на керування контентом, і в цій області покликаний забезпечити застосуванням приблизно таку саму спроможність для універсального доступу до інформації, як SQL в парі з реляційними СУБД. Природно, що за двадцять років багато що змінилося, і в основі нових підходів лежать Web-сервіси. Але CMIS не вирішує всі проблеми, що виникають при доступі до контенту підприємства, стандарт не розповсюджується на всю функціональність ECM. Творці стандарту звели свої зусилля до забезпечення одноманітного доступу з різних середовищ, чи то Java, чи засоби від Microsoft або інші мови.

Зараз спостерігається, якщо так можна сказати, безвідповідальність у використанні слів "інформація", "контент". Прагнучи запровадити стандарт на доступ до контенту, розробники стандарту CMIS стандартизували само це поняття "контент".

Вони формалізували уявлення про контент до рівня бітів і байтів, що дає можливість оперувати ним, виконувати операції пошуку і виділення корисної інформації, відстежувати появу нових версій, тобто здійснювати так званий "контроль версій". Розробники стандарту CMIS ставили своїм завданням формалізувати поняття контенту, щоб воно, з одного боку, було придатне для використання в застосуванняхах Web 2.0, а з іншої – задовольняло б вимоги систем архівації, а також забезпечувало можливість ведення складових документів.

Контент є не що інше, як об'єднання даних із метаданими. Такий підхід дозволяє цілком інакше підійти до вирішення завдань керування інформаційною безпекою. Ми можемо точніше визначити, що, власне, є предметом захисту, можна створити контентнозалежну систему надання безпеки. Те ж саме можна сказати і про систему архівації.

Урешті-решт вирішується найважливіше завдання забезпечення очевидності споживчих якостей інформаційних технологій. Їх насущність стає зрозумілою особам, що ухвалюють рішення, що зрештою допоможе в переході від підштовхування керівництва до придбання ІТ до природної для споживачів системи вибору того, що потрібне їм для підвищення економічної ефективності. Користувачі зможуть одержувати не окремі точкові рішення, а комплексні системи, які вирішують їх щоденні бізнес-проблеми.

Основним спадком від Documentum була і залишається технологія роботи із документами Electronic Document Management System (EDMS), але розробники стандарту CMIS почали виходити за її вузькі рамки з п'ять років тому. Хоча рух у напряму до Web почався раніше. Вже в назві випущеної в 2000 році версії Documentum 4i з'явилася літера, що відображає цю обставину. Та все ж розробники стандарту CMIS прийшли зі світу реляційних систем, тому для них природніше було все те, що відбувається в частині основних інформаційних ресурсів підприємства, але поступово змістилися у напряму до робочих місць, до кращого розуміння клієнтських інтересів, до того, що називають Web-контентом. Зараз на клієнтській стороні відбуваються зміни, пов'язані з повсюдним прийняттям Web 2.0, ці зміни в корені змінюють все, і нас зокрема.

Спільним Web із Web 2.0 в корпоративному середовищі є відношення до споживання інформації. Світ змінився, головне сьогодні -- миттєве отримання інформації та використання її в електронній формі. Ми дійсно переходимо до безпаперових технологій, до існування різного роду співтовариств тощо. А оскільки ми живемо по-новому, то і працювати треба інакше: Web 2.0 в корпоративному середовищі є відображенням зовнішніх умов, що змінилися. А відмінності полягають в обмеженнях, що накладаються – не кожному співробітникові доступні всі співтовариства, є обмеження на доступ до джерел інформації, - джерела відкриваються, але в тій мірі, в якій це розумно з точки зору безпеки й ефективності діяльності підприємства. Щоб відповісти на запитання чи «головні перспективи Web 2.0 на підприємстві», наведемо як приклад Amazon. Вони досягли успіху в нарощуванні бізнесу за рахунок нових технологій, завдяки ним дістали можливість знайти свого споживача і пропонувати індивідуально йому книги, які відповідають його запитам і уявленням. Це "споживчий контекст". Те ж саме має бути і в корпоративному середовищі, нові технології дозволяють краще розуміти і використовувати контекст, в якому працює підприємство. Кожен працівник оточений якимсь контекстом, і від того, наскільки ефективно організований цей контекст, залежить робота, але головне – потенційний синергетичний ефект. На підприємстві є величезна кількість невживаної або погано використовуваної інформації, керування контентом на належному рівні може скерувати її в корисну для підприємства справу.

Нові підходи дозволять передавати ініціативу менеджерам, це їх справа – керувати інформаційними ресурсами, а справа ІТ – перевести це керування на рівень роботи із даними. Якщо така система складеться, то нас чекає цікаве майбутнє.

На ранньому етапі розвитку систем ECM основна увага приділялася функціональності в кожному сегменті. Зокрема, споживачів цікавило, чи необхідно самостійно розробляти системи під свої потреби чи купувати готові. У відповідь виробники влаштували гонитву зі створення можливостей, що вражали, — починаючи від динамічного збирання контенту і закінчуючи його автоматичною локалізацією. Коли ж ця технологічна область виявилася не доцільною для опрацювання, функціональні дослідження були перенесені на інше поле. Оновлена стратегія була пов'язана з переглядом всіх бізнес-процесів і технологій, що забезпечують їх, стосовно використання ECM. Скажімо, співробітник, відповідальний за оновлення показників типової угоди про рівень обслуговування на сайті компанії, повинен був спочатку видалити старий показник в системі керування документами юридичного департаменту, а як тільки з'являвся проект нової угоди, запускав робочий потік для його узгодження і ухвалення керівниками. За наслідками узгодження новий показник має бути розміщений на сайті засобами системи керування Web-контентом, а сам документ, стримуючи статус документа суворої звітності, мав опинитися в репозиторії. Флагмани ринку ECM, прагнучи зробити повнішим свій портфель пропозицій і вирішити проблеми внутрішньої інтеграції, почали купувати невеликі спеціалізовані компанії. Втім, хоча будувати систему ECM з нуля довго і дорого, не менш складний і процес вбудовування придбаних технологій в наявні застосування.

1.  4.2. Сутність і зміст електронної торгівлі контентом

Електронна контент-торгівля як поняття має багато авторських та кілька офіційних визначень. Якщо узагальнити офіційні визначення (європейської комісії, організації економічної кооперації та розвитку, світової організації торгівлі СОТ), то сутність електронної контент-торгівлі полягає в організації процесу товарно-грошового обміну у формі купівлі-продажу на базі електронних технологій [7]. Ширше трактується це поняття Комісією ООН з міжнародного торгівельного права (UNCITRAL): електронна контент-торгівля – це організація і технологія купівлі-продажу контенту, інформаційних послуг електронним способом з використанням телекомунікаційних мереж та електронних фінансово-економічних інструментів [56-72]. Обидва визначення містять купівлю-продаж, що здійснюється е-засобами у віртуальному режимі. Електронна контент-торгівля, на відміну від електронної контент-комерції, охоплює не весь процес товарно-грошового обміну, а тільки ту його частину, яка безпосередньо пов’язана з купівлею-продажем. Таке твердження належить до електронної роздрібної контент-торгівлі. Діапазон функцій в електронній оптовій контент-торгівлі ширший. Електронна контент-торгівля є частиною електронної контент-комерції. Будучи динамічною моделлю ведення бізнесу, електронна роздрібна контент-торгівля розвивається не тільки швидкими темпами, але й широкомасштабно охоплює дедалі більше нових операцій та процесів:

• встановлення контакту (не фізично) між покупцем і продавцем;
• обмін комерційною інформацією;
• повний цикл інформаційного супроводу покупця;
• пошук, демонстрація, вибір, консультація, конкурентоспроможність контенту;
• продаж контенту (наприклад, електронних продуктів як ПЗ, надання послуг);
• взаєморозрахунки (е-переказ грошей, кредитні картки, е-гроші);
• керування процесом доставки товарів безпосередньо покупцю в режимі on-line або за вказаною електронною адресою;
• післяпродажне обслуговування.

1.  4.3. Особливості електронної торгівлі контентом

За змістом електронна контент-торгівля суттєво відрізняється від реальної роздрібної торгівлі. Їй притаманні характерні риси, особливості:

• віртуальність – брак особистого контакту між фізичними особами – суб’єктами процесу купівлі-продажу (здійснюється в режимі on-line, хоча часто в режимі off-line, де безпосередній фізичний контакт обов’язковий);
• інтерактивність – адекватне інформаційне забезпечення покупця (споживача) у відповідь на його запит (німий діалог);
• глобальність – відсутність часових, просторових, адміністративних, соціально-демографічних, асортиментно-товарних меж;
• динамічність – спроможність до моментальних змін і адаптації до нових умов;
• ефективність – забезпечення прибутком, економічна вигода, соціальний ефект.

Електронну контент-торгівлю відрізняють особливості і характерні риси, яких бракує реальним традиційним формам торгівлі. Переваги і вади поділені між основними суб’єктами процесу купівлі-продажу таким способом (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Переваги і вади електронної роздрібної торгівлі

1.  4.4. Новини як контент систем електронного бізнесу

Ефективний аналіз інформаційних потоків новин в Інтернет [271], побудова систем синдикації новин неможливі без деяких відомостей про структуру Web-простору новин [18, 60, 122]. Цей простір формується динамічними потоками повідомлень, які публікуються на Web-сайтах засобів масової інформації, інформаційних агентств, окремих організацій. Перевага знань про структуру Web-простору новин на практиці, по-перше, в можливості виявлення першоджерел інформації [125, 130], наприклад, для розміщення в них рекламних матеріалів, матеріалів інформаційного впливу і т.ін. По-друге, скорочуються витрати часу і засобів шляхом ігнорування, виключення з пошуку й аналізу явно слабких, “сміттєвих” джерел. Крім того, для оперативного пошуку актуальної інформації коректна модель сприяє знаходженню дійсно корисних першоджерел і служб інтеграції інформації. Якщо для звичайного Web-простору уже визнана модель “краватки-метелика”, описана в роботах А. Бредера і його колег [198-200], то публікації про архітектуру Web-простору новин дотепер не відомі. Можна застосувати вищезгадану модель А. Бредера до Web-простору новин , однак такий підхід не можна вважати коректним з ряду причин:

- потоки новин характеризуються динамікою [206], що дуже впливає на природу гіперпосилань, наприклад, на найактуальніші повідомлення протягом визначеного часу посилань може взагалі не існувати;

- модель Бредера слабко враховує особливості “прихованого” Web, тобто тих інформаційних Web-ресурсів, на котрі не існує прямих гіперпосилань (ним розлядалися ресурси, вже охоплені пошуковою системою AltaVista);

- у потоках новин необхідно враховувати не тільки гіперпосилання, але і контекстні посилання, причому не тільки на об'єкти з відкритої частини Web-простору (це можуть бути найчастіше посилання на ресурси, доступні тільки за паролем, або навіть оффлайнові публікації видань, можливо і присутніх в Інтернет);

- модель Бредера не включає такого поняття, як дублювання змісту інформації;

- при побудові моделі структури Web-простору новин найбільша увага повинна приділятися саме Web-сайтам, на яких публікуються повідомлення новин, а не окремим Web-сторінкам або самим повідомленням.

(Для ознайомлення з повним текстом статті необхідно залогінитись)